Вважаємо, що громадянин України, керуючись ст. 55 Конституції України та законами України «Про національну поліцію» і «Про звернення громадян», має повне право подати заяву чи викликати поліцейських для протокольного докуметнування порушення посадовою особою ст. ст. 15, 16, 19 та 20 Закону України «Про звернення громадян». Звичайно, виникає питання уповноваженості поліції щодо реагування на таку заяву особи, права якої порушені згідно ст. 212-3 КУпАП України. Як відомо, складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП України належить до компетенції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як це визначено в п. 8-1 ч. 1 ст. 255 КУпАП України. Тому, тут варто зауважити, що мова йдеться лише про документування події (факту) порушення Закону України «Про звернення громадян» посадовою особою, а не здійснення адміністративного розгляду поліцейськими такого означенного випадку.
Нагадаємо, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення. Водночас ст. 20 цього ж Закону, чітко визначає терміни розгляду звернень громадян, а саме: звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
За порушення Закону України «Про звернення громадян» передбачена цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність, що прямо виписано в означеному законі (ст. 24 Закону). До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті винні особи за статтею 212-3 КУпАП. Зазначена стаття в ч. 7 визначає, що незаконна відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян» тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Також, такі протиправні дії можливо кваліфікувати за ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем), ст. 366 (службове підроблення), ст. 367 (службова недбалість) КК України.
Як відомо, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг (з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги») та особливостями, встановленими Законом України «Про Національну поліцію»). Для надання вказаних послуг поліція у відповідності до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на своєчасне реагування на заяви та повідомлення про адміністративні правопорушення або події у випадках, визначених законом. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про національну поліцію», завданням поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. У ст. 6 Закону України «Про національну поліцію», виписано, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Більш того, згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», серед основних повноважень поліції визначені: 1) здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; та 5) здійснення своєчасного реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
Для реалізації зазначених вище завдань нормами КУпАП поліції надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення (ст. 255 КУпАП). Тобто право складання протоколу про адміністративне правопорушення є суб’єктивним правом, яке забезпечує здійснення поліцією її повноважень, спрямованих на надання відповідних поліцейських послуг та виконання завдань, що стоять перед адміністративно-деліктним законодавством, а саме охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян (ст. 1 КУпАП).
Право складати протокол про адміністративне правопорушення обумовлено наявністю певних обов’язків щодо здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню інших правопорушень; виявленню причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вжиттю у межах своєї компетенції заходів для їх усунення. Ба більше, протокол про адміністративне правопорушення є нічим іншим як джерелом доказів (ст. 251 КУпАП), а тому він не може сам по собі запобігати адміністративному правопорушенню, а лише є частиною документування (фіксації) адміністративне правопорушення, що може бути скерованим до до суб’єкта, уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення (після його пересилання, що визначено у ст. 257 КУпАП). За даних обставин, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі виявлення такого правопорушення уповноваженим суб’єктом має бути його обов’язком, а не правом. Адже складання протоколу про адміністративне правопорушення є саме правом суб’єкта владних повноважень щодо документування адміністративного правопорушення, зважаючи на зміст ст.ст. 251, 255 КУпАП. Означене положення, відображене і в рішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зауважила, що складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення – це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення (Постанова від 10 липня 2020 року, справа № 420/647/19, адміністративне провадження № К/9901/32880/19).
Отож, для протокольного документування полцією факту чи події порушення посадовою особою Закону України «Про звернення громадян», достатньо подати засвідчені копії звернень зі штампиками реєстрації вхідних номерів, що підтверджує доведення фактичних даних порушення прав заявника. Норма ч. 3 ст. 8 КУпАП вказує, що провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Ч. 1 ст. 276 КУпАП визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Поліцейский звичайно, вправі на місці вчинення правопорушення лише обмежитися перевіркою журналу реєстрації вхідних звернень, заяв громадян та перевірити вихідну кореспонденцію у вигляді відповідей на звернення. Хоча навіть цього можна не встановлювати, оскільки достатньо факту наявності в заявника засвідчених копій звернень зі штампиками реєстрації вхідних номерів на дату виклику поліції для протокольної фіксації цієї події.
У разі ж відмови поліцейського скласти протокол встановлення факту чи події порушення прав заявника у межах вимог Закону України «Про звернення громадян» посадовою особою, то особа вправі звернутися зі скаргою до управління національної поліції про проведення невідкладного службового розслідування вчинків такого поліцейського у розумінні п. 1 та 4 ст. 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та ст. 19 Закону України «Про національну поліцію».