Для початку варто уточнити та нагадати термінологічні конструкції, котрі використовуються для позначення параметрів роботи психологів з дистанційного консультування, у нашому випадку психологічного. Слід зауважити, що п. 9 ч. 8 ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги» (2019 р.) зобов’язує надавачів соціальних послуг суворо дотримуватися прийнятих державних стандартів соціальних послуг [1], зокрема Державного стандарту соціальної послуги консультування (2015 р.) [2]. Так, в п. 4 Розділу 1 «Державного стандарту соціальної послуги консультування» (далі «Держстандарт»), дистанційне консультування визначається як заочне консультування, здійснюване суб’єктом, що надає соціальну послугу за запитами отримувачів за допомогою технічних засобів (телефонне, он-лайн консультування), яке за потреби забезпечує анонімність отримувача соціальної послуги.
У свою чергу надавачем соціальної послуги консультування (далі – надавач соціальної послуги) названо фахівця/групу фахівців у сфері надання соціальних послуг, психолог, педагогічний(і) працівник(и), який (які) безпосередньо проводить(ять) заходи, що становлять зміст соціальної послуги, використовуючи методики психологічних напрямів, шкіл і концепцій за вибором. Таке дистанційне (разове) консультування проводиться у випадках, коли більш тривала робота з особою, сім’єю з якихось причин виявляється недоцільною або неможливою, а тому його тривалість становить 45-60 хв. [2].
Варто зазначити, що перелічені вище фахівці у сфері надання соціальної послуги психологічного консультування, згідно п. 5.1. ч. 5 Порядку застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України 15.04.2008 N 199 (далі «Порядку»), мають обов’язково бути психологами у розумінні фахівців, які мають повну вищу освіту за напрямом підготовки «Психологія» (магістр, спеціаліст). Означений напрям має категорично співвідноситися із Стандартом вищої освіти України із галузі знань 05 Соціальні та поведінкові науки, спеціальності 053 «Психологія» [3] та Стандартом вищої освіти України: другий (магістерський) рівень, галузь знань 05 Соціальні та поведінкові науки, спеціальність 053 «Психологія». Затверджено та введено в дію наказом Міністерства освіти і науки України від 24.04.2019 р. № 564 [4]. Згідно з Класифікатора професій ДК 003:2010, є три професії психолога у двох різних розділах професіоналів: лікар-психолог (2221.2) у 222 – професіоналах в галузі медицини (крім медичних сестер); психолог та практичний психолог (2445.2) у 244 – фахівцях в галузі економіки, соціології, археографії, археології, географії, кримінології та палеографії [5].
До таких фахівців варто віднести згідно п. 5.2. ч. 5 «Порядку» й інших фахівців, що застосовують методи психологічного впливу як професійну діяльність, а саме лікарів-психологів, які мають повну вищу освіту (магістр, спеціаліст,) за напрямом підготовки «Медицина», зі спеціалізацію за фахом «медична психологія» [6]. До останніх, також у п. 63 (назва «Лікар-психолог) Змін до «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я»» (2023 р.), виписані кваліфікаційні вимоги.
«Держстандартом», а саме в п. 2 Розділу VII, окрім іншого виписана можливість надавача соціальної послуги застосовувати індивідуальний підхід (з урахуванням фізичного і психічного стану отримувачів соціальної послуги) у консультуванні отримувачів послуги психологічної підтримки у формі консультування. Водночас, у п. 3 Розділу 2 «Держстандарту», суб’єкт, що надає соціальну послугу, може відмовити отримувачеві соціальної послуги в її наданні, якщо за наявних ресурсів він не здатний задовольнити індивідуальні потреби отримувача соціальної послуги (відсутність кваліфікованих спеціалістів, матеріальної бази, вільних місць у суб’єкта, що надає соціальну послугу, наявність в отримувача соціальної послуги розладу психіки та/або поведінки, стану гострого алкогольного та/або наркотичного сп’яніння, ознак гострого захворювання).
Відмова у вище згаданих випадках, повинна супроводжуватися поясненням причин і довідковою інформацією (за наявності) про можливість отримати таку соціальну послугу в іншого суб’єкта, що надає соціальну послугу. Окрім передбаченого стандартом права на відмову в отриманні послуги психологічного консультування, існують також виписані п. 5 Розділу 2 «Держстандарту» підстави для припинення надання такої послуги, як [2]:
відмова отримувача соціальної послуги та/або його законного представника від отримання соціальної послуги;
досягнення наданою соціальною послугою поставленої мети;
закінчення строку дії договору про надання соціальної послуги;
невиконання умов договору щодо співпраці у виході зі складної життєвої ситуації та/або порушення умов такого договору, що поставило під загрозу життя чи здоров’я надавачів соціальної послуги (насилля, агресивна поведінка, гострий психічний розлад тощо);
наявність медичних протипоказань для надання соціальної послуги, зокрема інфекційні захворювання в гострій стадії, часті судомні напади тощо;
грубе, принизливе ставлення отримувача соціальної послуги до надавача соціальної послуги.
Також до гарантій захисту надавача соціальної послуги – психологічне консультування, варто віднести й положення п. 3, 4, 5 та 6 ч. 2 ст. 12 (назва «Отримувачі соціальних послуг») Закону України «Про соціальні послуги» (2019 р.), де виписано, що отримувачі соціальних послуг, їхні законні представники зобов’язані: дотримуватися правил внутрішнього розпорядку роботи надавачів соціальних послуг (п. 3); своєчасно інформувати надавачів соціальних послуг про всі обставини, що впливають на надання або припинення надання соціальних послуг; (п. 4); ставитися з повагою до надавачів соціальних послуг та їх працівників (п. 6); не перешкоджати наданню соціальних послуг, у тому числі іншим особам (п. 6) [1].
Так само згідно п. 1, 4 та 5 ч. 1, 2 ст. 24 (назва – «Відмова та припинення надання соціальних послуг») Закону України «Про соціальні послуги» (2019 р.), психологом консультантом недержавного сектору («гарячої лінії» психологічної підтримки) приймається рішення про припинення психологічного консультування, підставою якого може бути відсутність потреби у соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи (може бути відмовлено у наданні соціальних послуг у разі наявності в особи відповідно до медичного висновку медичних протипоказань, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я) (п. 1); невиконання без поважних причин отримувачем соціальних послуг вимог, визначених договором про надання соціальних послуг (п. 4); виявлення/встановлення недостовірності поданих отримувачем соціальних послуг інформації при зверненні за їх наданням, що унеможливлює подальше надання таких соціальних послуг (п. 5).
Отож, прийняти рішення про надання чи відмову у наданні психологічного консультування, психолог-консультант недержавного сектору («гарячої лінії» психологічної підтримки) вправі згідно ч. 1 ст. 21 (назва – «Прийняття рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг») Закону України «Про соціальні послуги» (2019 р.) самостійно на підставі вище зазначених та унормованих законодавчо випадків такої відмови чи припинення надання цієї послуги. Водночас, спеціалісти-психологи, які консультують на «гарячій лінії», зобов’язані забезпечувати збереження персональної, особистої інформації в інтересах особи, яка звернулася на «гарячу лінію».
Будь-яка конфіденційна інформація отримана під час психологічної роботи з клієнтом не може бути розголошена як всередині команди «гарячої лінії» (окрім консультацій з колегами, супервізорами з приводу складних випадків), так і серед будь-яких інших державних, недержавних установ (структур), а також серед третіх осіб без згоди особи. Більш того, спеціалісти (консультанти) «гарячої лінії» інформують абонентів про те, що на «гарячій лінії» особисто дотримуються конфіденційності, що виключає можливість розголошення будь-яких відомостей про клієнтів за винятком тих випадків, коли це робиться з їхньої згоди чи в установленому законом порядку. Наприклад, у випадку допущення клієнтом висловлювань, що спрямовані на пригнічення української нації, заклики до повалення державного суверенітету, національної безпеки України, зневаги та знеславлення заслуг Збройних сил України чи волонтерів. У таких випадках консультант-психолог вправі розпочати запис розмови без попередження такого клієнта та скерувати через адміністрацію «гарячої лінії» отримані дані до відповідних правоохоронних органів України.
Окрім іншого психолог-консультант вправі згідно Етичного кодексу психолога (1990 р.) робити висновки та надавати поради клієнту, оскільки в п. 3.9. кодексу виписано, що «психолог не робить висновкiв i не дає порад, не маючи достовiрних знань про клiєнта або ситуацiю, в якiй він перебуває». Тобто, з означеного положення п. 3.9. слідує, що за наявності достовiрних знань про клiєнта або ситуацiю, в якiй він перебуває, психолог вправі надавати висновки та поради останньому. Більш того, психолог-консультант вправі згідно п. 4.1. означеного кодексу не додержуватися конфiденцiйностi у взаєминах з клієнтом та навіть зобов’язаний поiнформувати тих, хто може надати квалiфiковану допомогу, у випадках, коли виявлені симптоми є небезпечними для самого клiєнта та iнших людей [7]. Для прикладу, військовий психолог вправі у випадку виявленої (продіагностованої) підозри щодо наявності у військовослужбовця клінічних форм психічних відхилень та неможливості встановлення більш точного висновку, рекомендувати командуванню військової частини (підрозділу) направити військовослужбовця до закладу охорони здоров’я Міністерства оборони України на додаткове обстеження. Таке направлення військовослужбовців здійснюється в порядку, що визначений Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року No 548-XIV.
Список використаних джерел:
1. Про соціальні послуги : Закон України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 18, ст.73). URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text (дата звернення: 20.04.2023)
2. Державний стандарт соціальної послуги консультування : наказ від 02.07.2015 № 678, зареєстровано в Мінюстиції України 17 липня 2015 р. за № 866/27311. URL : https://zakon.rada.gov.ua/ (дата звернення: 20.04.2023)
3. Стандарт вищої освіти України: перший (бакалаврський) рівень, галузь знань 05 Соціальні та поведінкові науки, спеціальності 053 «Психологія». URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/vishcha-osvita/zatverdzeni%20standarty/2021/07/28/053-Psykholohiya-bakalavr.28.07-1.pdf (дата звернення: 20.04.2023)
4. Стандарт вищої освіти України: другий (магістерський) рівень, галузь знань 05 Соціальні та поведінкові науки, спеціальність 053 «Психологія». URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/vishcha-osvit (дата звернення: 20.04.2023)
5. Класифікатор професій ДК 003:2010. Класифікатор професій із змінами, затвердженими наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16 серпня 2012 року N 923. URL : https://www.dk003.com/ (дата звернення: 20.04.2023)
6. Порядок застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу : затвердж. наказом Міністерства охорони здоров’я України 15.04.2008 N 199. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 липня 2008 р. за N 577/15268. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ (дата звернення: 20.04.2023)
7. Етичний кодекс психолога : прийнятий на І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 р. URL : http://nsj.gov.ua (дата звернення: 20.04.2023)